Роль матері у житті дитини неможливо переоцінити. Матір народжує, виховує, віддає своє тепло та знання. В очах дитини мама – людина, яка знає все, супергероїня, яка завжди прийде на допомогу і врятує. Мамині слова важливі, мамине ставлення – особливе і залишає слід на все життя.
До Дня матері журналістка inform.zp.ua поспілкувалася з Ольгою Татарковою, запорізькою фотографкою та матір’ю чотирьох різних за віком, характером та життєвим шляхом дітей. Двоє з них вже дорослі чоловіки – військовослужбовець ЗСУ Лук’янов Андрій та футболіст Микита Татарков, двоє – підлітки Єва і Сергій Голуб. Про свій досвід материнства та цінності, які вклала у кожну дитину Ольга – далі в матеріалі.
Мамою Ольга стала раніше, ніж фотографкою – у 18 років. Про велику сім’ю не думала, мріяла стати педагогом, бо дуже любила дітей і мала в собі педагогічне покликання. Це був дуже складний і водночас дуже щасливий період для жінки. Разом із дорослішанням до Ольги приходило і розуміння відповідальності. За 4 роки народився другий син, Микита, а пізніше – молодші діти, Єва та Сергій.
Вимушений переїзд, який втілив мрії
Футбол у сім’ї Ольги завжди посідав особливе місце. Із професійним спортом були пов’язані троє її дітей: старший син Андрій навчався у футбольній академії, але покинув навчання у 9 класі. Микита грає у футбол із п’яти років і сьогодні виступає півзахисником клубу «Вахш» у Таджикистані, а молодший Сергій нині займається в футбольній академії одеського «Чорноморця». Сама Ольга з усмішкою каже, що у минулому житті, мабуть, була або футбольним тренером, або футболісткою.
Любов до гри з’явилася ще багато років тому, коли вона вперше привела старшого сина на тренування до запорізького «Металурга». Згодом футбол став невід’ємною частиною життя всієї родини. З молодшим сином Сергієм вони живуть футболом як одна команда: разом аналізують тренування, обговорюють ігри та ставлять цілі на майбутнє.
«Ми з ним розбираємо все: тренування, ігри. Ми ставимо цілі на пів року наперед. Я не просто їжджу на тренування – ми в цьому удвох живемо».
Заради футбольного майбутнього Сергія та через вплив на нього воєнних дій, родина наважилася на переїзд із Запоріжжя до Одеси. Жінка згадує: рішення далося непросто, але після чергових масованих обстрілів, коли молодший син Сергій через постійний стрес перестав нормально їсти, спати та тренуватися іншого вибору вона вже не бачила. Ольга зізнається: сьогодні головним для неї стало бажання зберегти дітей і допомогти їм реалізувати себе.
«Ми просто тікали. Я в шльопанцях поїхала в той день, коли ми не могли вийти з укриття. Тоді було дуже багато КАБів», – пригадує Ольга.
Спочатку сім’я виїхала до Києва, де Сергій зміг поступово повернутися до тренувань, а згодом – до Одеси. Саме там хлопець пройшов відбір до академії «Чорноморця», про яку давно мріяв.
«Для того, щоб дитина мала професійне майбутнє у спорті, вік дуже багато означає. І я зрозуміла, що повинна зробити все, аби він мав можливість іти своєю дорогою», – говорить жінка.
Ольга зізнається: переїзд був складним для всієї родини. Особливо непросто адаптацію переживала 16-річна Єва – єдина донька в сім’ї. За словами матері, дівчина дуже чутлива, творча, багато читає та важко переживає зміни. Після переїзду Єва певний час не хотіла повертатися до танців чи шукати новий колектив. Ольга не тиснула на доньку та дала їй час звикнути до нового життя. Згодом дівчина сама відчула готовність знову займатися творчістю, почала шукати нову студію та визначатися зі своїми майбутніми планами.
«Треба було їй це пережити в собі. А я завжди їй довіряю, завжди даю змогу діяти так, як підказує серце. От вона видихнула і прийшла до тями. Наче все легко для них давалося: і переїзди, й усе, але ж я розумію, що це дуже важко було. І зараз уже вона знову шукає собі студію», – каже Ольга.
Втрата, фронт і боротьба за майбутнє дітей
Старший син Ольги, Андрій, нині служить у лавах ЗСУ, нагороджений відзнакою «Золотий хрест». На початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну він ухвалив рішення піти до армії. За її словами, це було самостійне та усвідомлене рішення сина. Вона називає його дуже ідейною людиною й каже, що навіть маючи можливість працювати в тилу, Андрій обирає передову:
«Він пішов, тому що треба було йти. Бо війна, а він – чоловік. Андрій довго обдумував своє рішення, але ж він там і я дуже вдячна за цей вибір. Це його внутрішня мотивація була. Він там, тому що там хлопці».
Війна торкнулася родини Ольги ще раніше. Її чоловік Олег Голуб із 2014 року служив у війську, а у 2016-му загинув в Авдіївці. Він нагороджений двічі: орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) й орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» III ступеня (посмертно). За словами жінки, до війни він працював водієм, як і кілька поколінь чоловіків у його родині.
«Він загинув, прикривши собою 10 людей, удвох з побратимом загинули, так сталося. Серьожа і Єва ще тоді були дуже маленькими. Така історія, таке життя», – згадує вона.
Після втрати чоловіка їй довелося самостійно виховувати ще маленьких Єву та Сергія і фактично починати життя заново. Саме тоді фотографія, якою Ольга цікавилася ще з юності, поступово стала не лише творчістю, а й справою життя.
Фотографія як порятунок
Фотографія з’явилася в житті Ольги ще у підлітковому віці. Вона ходила до фотогуртка, а вдома спостерігала, як батько проявляє плівкові світлини. Однак професійно займатися фотографією жінка почала після загибелі чоловіка.
«Я мала повністю змінити своє життя. Так я прийшла до фотографій знову, вже у віці 43 років. І я побудувала те, що я маю – сама, без жодної допомоги взагалі. Тобто, я почала сама, і те, що я маю, тих людей, яких я маю навкруги себе, і тих моїх клієнтів, всіх моїх вчителів, – я це все будувала сама », – ділиться Ольга.
За її словами, саме тоді фотографія стала для неї новою точкою опори та можливістю почати все спочатку. Ольга зізнається: починати було страшно через вік, високу конкуренцію та складний емоційний стан. Водночас саме творчість допомогла їй рухатися вперед і поступово знайти власне місце у професії. До повномасштабної війни вона проводила фотосесії в Запоріжжі та Одесі, співпрацювала з модельними агентствами та працювала на великих проєктах, зокрема Odessa Fashion Week та Odessa Fashion Day. Сьогодні ж, каже жінка, ставлення до роботи змінилося.
«Якщо раніше я гналася за роботою, то зараз у мене одна ціль – зберегти дітей», – говорить Ольга.
Попри втому, переїзди та війну, вона не планує залишати фотографію й вірить, що після завершення війни зможе повністю реалізувати всі творчі ідеї, які поки що залишаються всередині.
Головний урок материнства
Говорячи про материнство, Ольга неодноразово повертається до теми любові, доброти та довіри. Саме це, за її словами, вона найбільше хотіла передати своїм дітям. З роками її ставлення до материнства сильно змінилося. Якщо в молодості вона більше думала про роботу та постійний рух уперед, то тепер головним вважає емоційну присутність поруч із дітьми.
«Зараз я прийшла до думки, що в материнстві найголовніше – це присутність на 100%. Не просто бути поруч, а бути включеною в життя дітей повністю», – говорить вона.
Сьогодні свої стосунки з дітьми Ольга будує на довірі й постійному діалозі. Каже: для неї було принципово створити в родині атмосферу, де немає «улюбленців» і всі діти однаково відчувають любов та підтримку.
«Я знаю, що це таке, коли одну дитину люблять більше, а іншу менше. Я не вважаю це взагалі прийнятним. І я перенесла в свою сім’ю іншу модель. Ту, в якій усі діти улюблені однаково. Я люблю їх однаково, незалежно від віку, від статі», – додає жінка.
Вона переконана: жодні таланти чи досягнення не мають значення, якщо в людині немає людяності. Саме тому у вихованні дітей для неї завжди на першому місці були не оцінки чи успіхи, а вміння любити, підтримувати й залишатися добрими до інших. Ольга каже, що багато чому навчилася саме від своїх дітей. Вона називає їх своїми головними вчителями й зізнається: поруч із ними сама постійно вчиться ставати кращою людиною.
«Найважливіший урок – це урок любові. Це те, для чого ми сюди приходимо. Без любові не буває ні виховання, ні сім’ї, ні взагалі якихось відносин. Все в цьому світі від любові, від доброти».
Ольга зізнається: одним із найскладніших етапів материнства для неї стало дорослішання старших дітей. Каже, відпускати синів у самостійне життя було непросто, а з роками вона зрозуміла, що стосунки з дорослими дітьми потребують зовсім іншого підходу. За словами жінки, раніше їй хотілося підказувати, втручатися й уберегти дітей від помилок, однак з часом вона навчилася більше довіряти їхньому вибору.
«Їм уже не потрібна мама, як у дитинстві. Їм потрібна просто адекватна людина, яка буде поруч, коли це справді необхідно», – каже Ольга.
Вона додає: попри різні характери, міста й життєві дороги, між нею та дітьми зберігся головний зв’язок – щирість і любов.
📢 Inform.zp.ua працює, щоб ви знали правду. Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя, окуповані території та життя в регіоні. Якщо наша робота важлива для вас, підтримайте редакцію донатом — ваша допомога дозволить нам продовжувати писати для вас! ❤️ Підтримати: за посиланням 👈