Ігор Ілюшкін – офіцер морської піхоти. З початку повномасштабної війни служив у розвідвзводі 501-го батальйону, а потім перейшов до розвідроти 38-ї бригади, яку згодом очолив. У 2023 році брав участь в операції в Кринках на Херсонщині, де його підрозділ форсував Дніпро та утримував плацдарм дев’ять місяців.
Після поранення і лікування Ігор став співзасновником громадської організації «РАЗОМ.ЮА» у Запоріжжі, яка займається реабілітацією військових, юридичною допомогою та вшануванням пам’яті полеглих. А наприкінці минулого року він повернувся до війська і нині є офіцером 30-го корпусу морської піхоти. З цього місяця Ілюшкін також представляє інтереси ветеранів Запорізької області у Раді при Мінветеранів.
Журналістка Inform.zp.ua поспілкувалася з Ігорем про культуру пам’яті, стан ветеранської політики та виклики у регіоні.
Про вшанування пам’яті
Серед ініціатив, які, на думку Ігоря Ілюшкіна, вдалося реалізувати у Запорізькій області, є концепція вшанування пам’яті. Зараз його громадська організація створює документальні фільми про загиблих та встановлює меморіальні дошки на будинках, де жили полеглі військовослужбовці. Окремо існують й інші ініціативи та меморіали, які ініціювали влада міста, області, а також інші організації.
Ігор каже, що зараз у регіоні розбудовується система, в основі якої – сайт із персональними сторінками загиблих військових. Кожному планують присвоїти QR-код, що буде розміщений і на «Дереві пам’яті» у Запоріжжі, і на Алеї пам’яті полеглих Героїв біля Запорізької міської ради, і на майбутніх меморіалах, які вже скоро планують анонсувати.
«Це наша (ГО “РАЗОМ.ЮА”, – ред.) була ініціатива. З часом туди додаються всі хлопці Запоріжжя, Запорізької області, хто загинули. Є паралельні історії міськради, але сподіваюсь, що ми централізуємо все-таки в одному місці. Ще один починається великий проєкт по збору. Можна буде не просто бачити обличчя хлопця, а зайти на його сторінку, прочитати всю його біографію», – розповів він.
Щодо культури вшанування він зазначає, що важливою її складовою є хвилина мовчання. Попри те, що у регіоні до неї долучаються не всі, у школах і дитячих садках ця практика має системний характер:
«Культура прививається довго. <…> Ті, хто не розуміють, ну, за старих боротися ми вже не будемо. Нам треба виховувати молодь. І виховання це має бути прям нав’язливе: це фільми про подвиги, пацанів показувати, це хвилина мовчання. Слава Богу, я скажу, що всі школи встають. У мене донька вчиться в школі. Садочки всі встають. І це важливо для мене. Ті, хто ходять (під час хвилини мовчання, – ред.), – нехай ходять».
Нещодавно організація «РАЗОМ.ЮА» ініціювала вшанування подвигу 6-го окремого стрілецького батальйону – підрозділу, сформованого із добровольців Запоріжжя, який 1 квітня 2022 року поблизу Роздольного зупинив окупантів ціною життя 68 бійців. До річниці бою презентували фільм про їхній героїзм, а на меморіалах у Запоріжжі встановили прапорці та дзвіночки у їхню пам’ять.
«Ми одразу звернулися до влади, щоб цю історію не забути. І треба дітям далі передати, хто такий український воїн. Я думаю, що вона буде винесена на всеукраїнський рівень. Це – одна з тих історій, які ми повинні закарбувати в історію України», – зазначив Ігор.
Вшанування подвигу 6-го окремого стрілецького батальйону у Запоріжжі. Фото: Запорізька міська рада; ЗОВА
Він каже, що ветеранська політика в Україні розвивається безпрецедентними темпами, а запорізькі обласна та міська влада оперативно реагують на запити:
«Зараз переросло все у дзвінок і питання вирішується. Тобто будь-яка ідея, ми дзвонимо, немає сенсу навіть ці питання накопичувати. <…> Зідзвонились, все вирішується за добу».
Про поховання полеглих
За словами Ігоря Ілюшкіна, у Запорізькій області гідно організовують поховання військових.
«Я думаю, всі бачать, як зараз ховають героїв у нас. Я їздив у Львів, дивився. І, скажу чесно, у нас не гірше», – каже він.
Зараз через бойові дії та часткову окупацію регіону не у всіх громадах можливо ховати загиблих. Наприклад, раніше начальник Оріхівської МВА Микола Вініченко розповів журналістці Inform.zp.ua, що у Оріхівській громаді вже кілька років не ховають людей.
На питання про створення військового кладовища у регіоні Ігор Ілюшкін заявив, що є проєкт по облаштуванню сектору на Правобережному кладовищі у Запоріжжі.
«Є вже проект величезний по Правобережному кладовищу, він не швидкий. Була нарада по ньому, ми були присутні. Там з’явиться, я думаю, не гірше, ніж у Києві. Тобто є розуміння, є планування. Звісно, не вистачає коштів у адміністрації, бо ми знаємо, що Запорізька область перша по допомозі військовим. Але розуміння є, реакція на даний час є. Там буде сектор великий», – розповів Ілюшкін.
Що стосується громад, то в кожній із них, за спостереженнями ветерана, ведеться власна активна робота. Прифронтові та релоковані громади оперативно реагують на запити, а голови ОТГ часто присутні на похованнях.
Про виклики після повернення з фронту
Найбільша системна проблема, яку Ілюшкін поки не знає, як вирішити – нестача психологів. Він зазначає, що запит по країні колосальний.
«Ніхто із 100% воюючих не повертається здоровим, от просто ніхто. Це і родини діючих військових, родини звільнених військових. Це великий обсяг праці, бо я вам скажу, відсотків 80 родин розпадеться, повертається інша людина до іншої людини. Той, хто повертається, він не розуміє, що він зовсім змінився. А та, хто його зустрічає, не розуміє, що повернулась інша людина. І так само родини загиблих, родини полонених, родини безвісти зниклих. Величезна спільнота утворилася і у всіх різні потреби», – каже Ігор.
За його словами, ті психологи, які є, перевантажені та коштують дорого. Державна програма з оплати психологів формально існує, але фахівців під неї немає:
«Ми намагалися відпрацювати на тій програмі, що запроваджувало Міністерство ветеранів – оплата психологів. Ті, хто є, хто можуть, вони дуже дорого вартують. І вони навантажені настільки, що кажуть: “Я можу виділити волонтерські дві години в тиждень”. Намагались створювати групи, через групи працювати. Психолог приходить, працює із групою родин загиблих, виходить, каже: “Все, я закінчила”. Цю проблему я не розумію, як вирішити».
Окремо ветеран розповів про бійців із найважчими ураженнями: пошкодженнями хребта, важкими черепно-мозковими травмами, які повністю залежні від догляду. Наразі його організація веде шістьох таких людей.
«Давайте відверто, вже з шести, котрих ми ведемо, від двох родини відмовились майже. Один ще в родині, але там такі обставини, вони там вже ненавидять одне-одного. Якщо відверто, я для себе розумію, що жорстко звучить, але майже жодна дружина не витримає», – зазначає співзасновник ГО «РАЗОМ.ЮА».
Вихід, який він бачить, – реабілітаційні центри у кожному регіоні, де можна було би перебувати на постійній основі або тимчасово. Водночас він не хоче, щоб це призвело до ізоляції ветеранів.
«Я розмовляв із Калмиковою Наталією Фернандівною (Міністерка у справах ветеранів України, – ред.). Вона каже: “Я хочу, щоб приватний бізнес побудував в кожній області ці центри. Ми будемо як сплачувати, як НСЗУ, тільки Міністерство ветеранів”. Я хотів би побачити, який бізнес зараз готовий побудувати в Запоріжжі цю історію», – каже Ігор Ілюшкін.
Крім того, серед мобілізованих є люди без постійного місця проживання, без соціальних зв’язків та без будь-якої опори. На вулицях, за його словами, вже зараз є люди у формі, які просять гроші. Організація «Разом ЮА» намагається із ними спілкуватися, щоб надати допомогу, але це не завжди завершується успіхом.
«Я особисто їздив у Черкаси, дивився морпіхів, котрих нам дали. 90% – це безхатьки, котрих забрали з вулиці. Ви бачите, що безхатьки зникли? Але ці люди зараз відвоюють і повернуться. Що би їм не дали: пенсії, не пенсії, їм це не потрібно. Вони будуть продовжувати жити на вулиці. А відсотків 50 вернеться без рук, без ніг, з важкими пораненнями», – розповідає він.
Ігор також звертає увагу на проблему людей із психічними порушеннями та залежностями, зазначаючи, що через законодавчі обмеження їх неможливо примусово госпіталізувати без згоди:
«Їх стільки з’явиться, коли вони повернуться, ви навіть не уявляєте. Що з цим робити, теж не розумію. Яка повинна бути державна воля, політика, – немає бачення. <…> У нас зараз є два випадки хлопців із психічними порушеннями, там прям небезпечно. Але закон працює так, що ми не можемо їх зачиняти в психіатричних лікарнях, якщо вони не надають згоду. З ними домовляєшся. Так само і з наркозалежністю. Ми домовляємося з ними. <…> Вони через два тижні кажуть: “Я передумав”. А це ж велика кількість їх буде, бо ми ж їх мобілізували всіх».
Про безбар’єрність
Тема безбар’єрності у регіоні набула нового виміру після початку повномасштабного вторгнення. Кількість як військових, так і цивільних з інвалідністю, зростає. Станом на літо 2025 року, за час повномасштабної війни в Україні кількість зросла до 3,4 мільйонів людей.
Запоріжжя адаптується до реалій. Ігор Ілюшкін ставиться до темпів змін без ілюзій. Він визнає, що помилки є, як-от тактильна плитка на проспекту Соборному, яка сиплеться. Але звертає увагу на інше: навіть у Європі доступність часто існує лише на папері.
«Тут повинна людина займатися, на жаль, їх вистачає, хто точно в цьому розуміється. Звісно ж, [інклюзивності] не вистачає в Запоріжжі. Ми це всі розуміємо, питання риторичне. Але є напрацювання. Ми бачимо зміни потрохи. Звісно, є помилки, плитка, ще щось. Але Європа, котра майже інклюзивна, от запитайте хлопців, хто був в Європі на кріслах колісних, наскільки воно працює. Є держави, де працює, країни є, де не працює зовсім».
Він вважає, що головне обмеження – не байдужість, а гроші й технічна складність. Зараз до цього залучають і міжнародних партнерів.
«Я точно розумію, що це не буде швидко і не буде без помилок. Але про це постійно говорять, я знаю, постійні наради, і постійні якісь працювання, щось робиться. Знов-таки, це кошти, якісь складності технічні, бо воно ж колись там набудувалося, а тепер треба переробляти. Але точно змінюється. Важливо, щоб не ставало на місці. Я розумію, що суспільство хоче змін сьогодні. Ну, так не працює світ, на жаль», – каже ветеран.
📢 Inform.zp.ua працює, щоб ви знали правду. Ми щодня збираємо важливі новини про Запоріжжя, окуповані території та життя в регіоні. Якщо наша робота важлива для вас, підтримайте редакцію донатом — ваша допомога дозволить нам продовжувати писати для вас! ❤️ Підтримати: за посиланням 👈